...Ой, жалобо, вкраїнська жалобо!
Та чому ж ти не маєш кінця?!
Перехрестимо жалібно лоба.
І — до смертного знову вінця...
А. Листопад

Минуло 80 років з часу однієї з найжахливіших трагедій в історії українського народу — Голодомору 1932-1933 рр., який поглинув мільйони життів. Йдеться про масовий штучний голод на території Української РСР (окрім семи західних областей, Криму і Південної Бесарабії, які тоді не входили до УРСР) та Кубані, більшість населення якої становили українці. Його супроводжували насильницька колективізація сільського господарства, «розкуркулення» селян, грабіжницька хлібозаготівельна компанія, конфіскація майна, штрафи, насаджування грошових і продуктових повинностей, масовий терор на селі.
Винищення голодом — це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, це карально-репресивна акція, яка була спрямована на упокорення українських селян. удушення їх життєвої віри. Селянство одночасно обезголовлювалось: знищувалась вільнодумна інтелігенція.
Економічні, політичні, демографічні, морально-етичні, соціально-психологічні наслідки цієї акції були жахливими. В українському селі наступив апокаліпсис...
Існують документальні історичні факти, які підтверджують жахливі факти канібалізму, трупоїдства, вживання м'яса дохлої худоби і домашніх тварин, масового самогубства та розладів людської психіки. Події тих страшних років сучасний українець не може навіть уявити. Дико і моторошно, наприклад, думати, що мати зарубала найменшого сина, щоб нагодувати ним п’ятьох старших; що люди божеволіли від безвиході, ховали жменьку пшенички десь там на городах у сирій землі…
Жертвами голодомору 30-х рр. в Україні, за підрахунками українських та зарубіжних дослідників трагедії, стали від 6 до 8 млн людей. Голодомор зруйнував українське село, яке зберігало традиції великої родини. А це означає, що було зруйновано потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення і до сьогоднішньої ситуації, коли в Україні смертність перевищує народжуваність.
Більше ніж півстоліття компартійний режим приховував правду про причини і небачений масштаб злочину проти українського народу. Радянська влада не шкодувала коштів, щоб приховати наслідки голоду від всього світу. Дослідження цієї трагедії розпочалося наприкінці 80-х років. Завдяки таким історикам-дослідникам, як Роберт Конквест, Джеймс Мейс, Станіслав Кульчицький, Дмитро Соловей та ін., сьогодні громадськість має можливість ознайомитись зі справжніми цифрами й фактами трагедії, із механізмом її організації й реальними масштабами, архівними матеріалами й секретними документами. Сьогодні ми знаємо, що Голодомор ніколи не стане для нас історичною минувшиною, адже нестерпний біль шматує пам'ять не тільки очевидців, але й наступні покоління. Наш обов'язок, особливо обов'язок молоді — вшановувати, увічнювати пам'ять про вбитих українців і пам'яттю зберігати духовну єдність поколінь.
Указом Президента України № 1310/98 «Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів» від 26 листопада 1998 року кожного року у четверту суботу листопада в Україні відзначається національний пам'ятний день — День пам'яті жертв голодоморів. Традиційно, в цей день перші особи держави відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до Національного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні» (меморіальний комплекс в Києві, розташований на Печерську і присвячений трагедії голодоморів в Україні) та інших пам'ятників жертвам голодоморів в Україні.
О 16-00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої люди несуть свічки до пам'ятників жертвам, також запалюють свічку в своєму вікні як символ пам'яті про людей, яких свідомо позбавили життя, застосувавши жахливу зброю масового знищення — штучний голод.